Історія пам'ятного знаку на місці відпочинку Петра 1

Полтава в першій половині XVIII століття мала вигляд сільськогосподарського селища, де заняттям населення було переважно землеробство. Навколо розташовувалися села, що пізніше увійшли до складу міста, — Павленки, Кривохатки, Триби та ін.

Водночас Полтава була центром Полтавського полку. Місто розташовувалося на підвищеному правому березі річки Ворскли. Фортеця в плані мала форму багатокутника, подовженого по осьовій лінії з півночі на південь. У ході Північної війни фортецю відбудували. Зовнішні укріплення довжиною близько 2300 метрів включали земляні вали й рови, дубовий частокіл, надовби, 5 бастіонів (Подільський, два Чернецьких, Київський, Мазурівський) і 10 башт (Курилівска, Спаська, Київська, Подільська, Басманівська, Мазурівська та чотири безіменні). Із них п'ять були проїжджими. Перші ворота — Подільські (перетин сучасних вулиць Леніна і Пролетарської), другі — Курилівські розташовувалися зліва (південно-західна частина Красної площі). Далі — Спаські ворота (вулиця Паризької Комуни поблизу Панянського яру). Тут кріпосний вал утворював кут, і навпроти воріт відкривалася перспектива Хрестовоздвиженського монастиря. Четверті ворота — Київські (між сучасними Петровським і Сонячним парками). За ними знаходилися Мазурівські ворота (Першотравневий проспект навпроти вулиці Пушкіна). Далі вал ламаною лінією повертався до урвищ і упирався в Подільські ворота. З боку урвищ над Ворсклою фортеця була неприступною. Найменш захищені місця знаходилися на заході та південному заході, між Київськими та Мазурівськими воротами.

Мазурівський яр, що йшов паралельно сучасній вулиці Леніна, та рівчак Лтава ділили фортецю на дві нерівні частини. В основній знаходилися склади, будинок, де мешкав комендант, казарми гарнізону. У цитаделі було три церкви — соборна Успенська, Воскресенська та Спаська.

Поблизу Спаської церкви знаходились житлові будинки. Серед інших там був будинок козака Магденка, який знаходився на відстані 50-60 метрів від церкви. Цей козацько-дворянський рід бере свій початок від козака Гадяцького полку, що мешкав в селі Опішня у ХVII ст. Його діти заснували дві гілки роду: перша, опішнянська, заснована Сидором Магденко згасла в першій половині XVIII ст. А ось полтавська, яка пішла від Григорія Магденко проіснувала, принаймні, на століття довше.

Григорій Лаврентійович Магденко був полтавським купцем та обиватилем. Саме його будинок став одним з головних штабів Полтавської битви. Під час облоги Полтави шведськими військами в ньому квартирувався полковник Келін. На чолі з ним Полтавський гарнізон вів оборону міста з квітня по червень 1709 року. А після перемоги над шведськими військами Петро І і сам відвідав цей будинок. Він обідав у цьому будинку двічі 28 червня та 10 липня.

Названий будинок складався з трьох невеликих прохідних кімнат, з прибудовою з двору кухні та лазні. Під час обіду до Петра І прибув посол Карла ХІІ, який запропонував укласти перемир’я, однак російський цар відмовився від цього.

Зберігся переказ, що Петро I, під час свого перебування в домі, одного разу почув крик дитини, сина Магденко, звелів принести його до себе, і, взявши на руки, хитав і наказав, щоб, коли він виросте, сказали йому, що сам Цар няньчив його, а тому він повинен бути старанним Царським слугою!

Дитина ця, до речі дійсно виросла непересічної особистістю. Василь Григорович Магденко був полтавським полковим хоружним в 1745-58 рр; полковим осавулом(1758-66) та полковим обозним(1766). Його нащадки отримали дворянський титул і воювали у складі російської армії в російсько-турецьких та франко-російській війнах.

У 1804 році будинок Магденків за розпорядженням полтавського генерал-губернатора Олексія Куракіна було перенесено в село Григорівка на р. Коломак, в якому на той час, знаходився поміщицький маєток роду.

Перед першими відвідинами Полтави імператором Олександром I, за розпорядженням Малоросійського генерал-губернатора Миколи Григоровича Рєпніна, в 1817 році у Полтаві, на місці відпочинку Петра, був споруджений невеликий цегляний пірамідальний пам'ятник, у вигляді обеліска, з мідними прикрасами, де, під двома пучками алебард, знаходився такий напис: "Здесь Петр I-й покоился после трудов Своих". Нижче в середині звернутої в кільце змії зазначалась дата Полтавськох битви.: "27 июня 1709 года". А ще нижче: "Благоговей! Место свято есть!"

Через деякий час цей монумент почав руйнуватись, і в 1847 році імператор Микола І вирішив збудувати на його місці новий за рахунок пожертв які залишились після зведення кам’яного покрову для Спаської церкви. Автором проекту став Олександр Брюллов, брат знаменитого художника Карла Брюллова. Являє собою прямокутний триярусний чавунний обеліск на гранітному стилобаті (загальна висота 7,2 м). Зверху покладено щит і меч, на щиті - шолом. На площинах вміщено горельєфне зображення герба Російської імперії; лева, який відпочиває – символ сили і спокою; меморіальні написи залишились ті самі, але знаходились на бронзовій дошці. Вже після встановлення навколо було зведена огорожа

В 1849 році пам’тник було відлито в Санкт-Петербурзі художником Гамбургером, і доставлено в Полтаву 11 березня в 36 листках селянами Орловської губернії. Його вага складала близько 9 тонн.

Відкриття монументу вібдулось у день 140-річчя перемоги над шведами.На відкриття прибули перші особи Полтавської, Чернігівської та Переяславської губерній. Перед відкриттям було відслужено службу в Спаській церкві, а потім пам’ятник освятив Архієпископ Полтавський і Переяславський Гедеон. Після цього відбувся парад солдат Полтавського кадетського корпусу та урочистий прийом в будинку Дворянського зібрання (нині кінотеатр ім.Котляревського).



В 1921 році з пам’тника було знято бронзову дошку, а в роки німецької окупації всі бронзові деталі було вивезено до Німеччини. В 1948 році почалось відновлення монумента, яке завершилось на початку 50 рр. Єдина відмінність від початкового варіанту – відсутність бронзової дошки.

А зовсім недавно пам'ятник ще трохи змінився. Невідомі акуратно розфарбували двоголового орла - символ Російської Імперії у синьо-жовті кольори. Втім вже за декілька тижнів монумент повернувся у початковий вигляд.